Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 918/172/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: прокуратури Томчук М.О. - прокурор відділу ГПУ, позивача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідачів не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Рівненської області на постановувід 23.08.2016 Рівненського апеляційного господарського суду у справі№ 918/172/16 Господарського суду Рівненської області за позовомПершого заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації

до -Дубенської районної державної адміністрації - Малого приватного підприємства "Шанс-2000" провизнання недійсним договору та повернення майна

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Перший заступник прокурора Рівненської області звернувся до господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації з позовом до Дубенської районної державної адміністрації та МПП "Шанс-2000" про визнання недійсним договору оренди землі №19 від 01.02.2007 р., укладеного між відповідачами у справі, та повернення до земель запасу Вербської сільської ради Дубенського району земельної ділянки, загальною площею 11,5583 га, грошова оцінка якої складає 363 тис. грн., що розташована на території Вербської сільської ради Дубенського району у стані не гіршому порівняно з тим, у якому її було одержано в оренду, шляхом підписання акта приймання-передачі, на підставі статей 93, 152, 206 Земельного кодексу України, статей 215, 216 Цивільного кодексу України, статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі", статті 13 Закону України "Про оцінку земель".

Прокурор (з урахуванням пояснень) посилався на те, що оспорюваний договір оренди землі укладений без проведення нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, яка в силу приписів статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, що діяла на момент укладення спірного договору) є обов'язковою у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Прокурор також зазначав, що укладання оспорюваного договору без проведення нормативної грошової оцінки землі спричинило шкоду фінансовим інтересам держави у вигляді ненадходження коштів до бюджету.

Отже, як вказував прокурор, спірний договір підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, а земельна ділянка поверненню позивачеві.

У відзиві на позовну заяву Дубенська районна державна адміністрація заперечувала проти позову, вважаючи його необґрунтованим та посилаючись на те, що спірний договір був укладений з дотриманням вимог закону.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 30.05.2016 р. (суддя Марач В.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору, вказавши про те, що орендарем вживаються дії щодо проведення нормативної грошової оцінки спірної землі та належним чином виконуються умови оспорюваного договору; що вина орендаря у непроведенні нормативної грошової оцінки відсутня.

За апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Рівненської області Рівненський апеляційний господарський суд (судді: Огороднік К.М., Коломис В.В., Тимошенко О.М.), переглянувши рішення господарського суду Рівненської області від 30.05.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 23.08.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Заступник прокурора Рівненської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 30.05.2016 р. і постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 р. скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 215, 632 Цивільного кодексу України, статті 13 Закону України "Про оцінку земель", статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі", статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор наголошує на тому, що земельним законодавством передбачено обов'язковість проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності, яка є основою для визначення розміру орендної плати за них.

Проте, як зазначає прокурор, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки не розроблялась, не погоджувалась, на розгляд до уповноваженого органу не подавалась та, відповідно, ним не затверджувалась, а отже спірний договір суперечить приписам законодавства та підлягає визнанню недійсним.

Від Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просила судові акти у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, розпорядженням голови Дубенської районної державної адміністрації №445 від 31.08.2006 р. МПП "Шанс-2000" за рахунок земель запасу (водний фонд) Вербської сільської ради Дубенського району було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду строком на 25 років земельну ділянку, загальною площею 11,5583 га, для влаштування ставків та рибогосподарських потреб.

На підставі вказаного розпорядження 01.02.2007 р. між Дубенською районною державною адміністрацією (орендодавець) та МПП "Шанс" (орендар) був укладений договір оренди землі №19, зареєстрований у Дубенському районному відділі Рівненської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 12.02.2007 р. за № 040758500001.

За умовами цього договору в оренду строком на 25 років передана земельна ділянка із земель запасу Вербської сільської ради Дубенського району, загальною площею 11,5583 га, в тому числі, ставки - 5,8472 га, внутрішні води (канави) - 1,1976 га, під гідротехнічними спорудами (дамбами) - 2,3792 га, відкриті заболочені землі (болото) - 2,1343 га, для облаштування ставків та рибогосподарських потреб.

У пункті 5 договору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилась.

Пунктом 9 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі грошової орендної плати в сумі 1734 грн. в рік за всю земельну ділянку.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 43 договору).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, предметом даного судового розгляду є вимоги Першого заступника прокурора Рівненської області заявлені в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до Дубенської районної державної адміністрації та МПП "Шанс-2000" про визнання недійсним договору оренди землі №19 від 01.02.2007 р., укладеного між відповідачами у справі, та повернення до земель запасу Вербської сільської ради Дубенського району земельної ділянки, загальною площею 11,5583 га, розташованої на території Вербської сільської ради Дубенського району за актом приймання-передачі, на підставі статей 93, 152, 206 Земельного кодексу України, статей 215, 216 Цивільного кодексу України, статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі", статті 13 Закону України "Про оцінку земель".

Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмовили у його задоволенні.

Проте, такі висновки господарських судів колегією суддів визнаються передчасними через нез'ясування усіх обставин справи, з ненаданням оцінки зібраним у справі доказам та доводам, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору.

За приписами статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором про оренду землі.

Згідно з приписами статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюються за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" ( в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) унормовано, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За приписами статті 21 названого Закону (у відповідній редакції) орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Згідно з приписами статті 2 Закону України "Про плату за землю" (який був чинним на момент укладання оспорюваного договору) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Статтею 13 вказаного Закону передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності - договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 1 Закону України "Про оцінку земель" (у відповідній редакції) унормовано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

За приписами статті 5 цього ж Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до приписів статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору оренди) проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є обов'язковим при визначенні розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно зі статтею 18 названого Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок сільськогосподарського призначення проводиться не рідше як один раз у 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше як один раз у 7 - 10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

За результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (стаття 20 Закону України "Про оцінку земель" у відповідній редакції).

Відповідно до статті 23 цього ж Закону технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Отже, земельним законодавством передбачено обов'язковість проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності, яка є основою для визначення розміру орендної плати за них.

Крім того, колегія суддів зазначає, що поняття "земельний податок" та "орендна плата за землю" не є тотожними та за своєю правовою природою є різними видами платежів, які мають різний порядок обчислення та нарахування.

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 08.04.15 у справі №3-41гс15, від 20.05.15 у справі №3-70гс15, від 01.07.15 №3-297гс15, від 01.07.15 №3-298гс15.

Втім, здійснюючи судовий розгляд справи, господарські суди обох інстанцій викладеного не врахували, не надали оцінки спірним правовідносинам в контексті наведених норм, не дослідили суди у повному обсязі доводи прокурора щодо невідповідності оспорюваного договору вимогам статті 13 Закону України "Про оцінку земель", статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі", зокрема, те, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки не розроблялась, не погоджувалась, на розгляд до уповноваженого органу не подавалась та, відповідно, ним не затверджувалась; що орендарем не було дотримано встановленого законом порядку визначення орендної плати за спірну земельну ділянку відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки; що орендна плата за оспорюваним договором розрахована в порушення порядку її визначення без проведення обов'язкової нормативної грошової оцінки.

Вказані доводи заявлялися прокуратурою упродовж усього розгляду спору, проте ці доводи як того вимагає стаття 43 Господарського процесуального кодексу України у повному обсязі не були оцінені судами при вирішенні спору та не були зазначені доводи, за якими останні відхилили ті чи інші докази та доводи сторін у справі.

Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті, виходячи з предмету та підстав позову.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції спір, у відповідності до визначених позивачем правових підстав для звернення до суду з позовом, на підставі дослідження всіх доказів у справі у їх сукупності та надання правомірної оцінки всім доводам та доказам сторін, виходячи з норм законодавства, розглянутий не був.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 р. у справі № 918/172/16 та рішення господарського суду Рівненської області від 30.05.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л.Рогач